Тематичний напрям 4

Тематичний напрям 4.

Проблеми та перспективи становлення інститутів громадянського суспільства: національний та світовий досвід

 

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ

Рудовська Світлана Іванівна

Аспірант 1 р.н. з відривом від виробництва

Спеціальність «Механізми державного управління»

Науковий керівник – доктор політичних наук, професор,

директор Інституту державної служби та місцевого самоврядування Телешун С.О.,

Національна академія державного управління при Президентові України

За діючою Конституцією України, прийнятою 28 липня 1996 р., Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1, Конституція України). Задля розвитку демократизації суспільства, у якому державна влада має здійснюватися на принципах плюралізму, гласності, поділу і децентралізації влади, саме через застосування цих та інших принципів здійснюється народний характер влади і можливі прогресивні перетворення.

Демократія виражається у відповідних формах здійснення народовладдя, а саме згідно з ст. 5 Конституції України народ здійснює владу як безпосередньо (пряма форма: вибори, референдум, громадські ініціативи та обговорення тощо), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (представницька форма, реалізується через обрані народом органи первинного народного представництва).

Для забезпечення здійснення двостороннього діалогу між владою та громадою було затверджено Постанову КМУ № 996 від 3.11.2010 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», мета якої є залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до  інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення  гласності,  відкритості та прозорості діяльності зазначених органів через проведення консультацій з громадськістю. Це має сприяти налагодженню системного діалогу органів виконавчої влади з громадськістю, підвищенню якості  підготовки  рішень  з  важливих питань  державного  і  суспільного життя з урахуванням громадської думки, створенню умов для участі громадян у розробленні  проектів таких рішень. 

Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

 На сьогоднішній день ступінь залучення громадян до участі в управлінні державними справами на рівні вирішення політичного курсу розвитку країни є не достатньо задовільним, що спричинило ряд громадських спротивів, які з 21 листопада 2013 року переросли в хвилю масових акцій протестів, відомих як Євромайдан, які згодом охопили всю країну.

Для того, щоб визначитися зі змістом основних понять, про які далі буде йти мова, доцільно звернутися до визначень основних термінів. Під політичним курсом звичайно розуміють напрям державної політики на досягнення глобальних політичних цілей. Політичний курс відображає мету окремого державного політика або суспільства в цілому, спільноти, які реалізують свою владу, досягнення політичних цілей, шляхом їх сприйняття і визнання міжнародною спільнотою. Елементами політичного курсу є державний устрій, політична тактика й економічна політика.

Щодо поняття «політичний конфлікт», то воно означає протистояння, конфронтацію, теоретичну і практичну боротьбу суб’єктів політики за утримання, захоплення або перерозподіл влади з метою збереження або підвищення свого політичного статусу і зміцнення чи зміни політичного режиму та політичної системи.

Під поняттям «політична криза» розуміють, що це ситуація в державі, яка склалася через неможливість узгоджених дій між політичними силами, наслідком чого є припинення всіх законотворчих процесів і ослаблення державного контролю.

У рамках політичних процесів, що відбуваються в Україні сьогодні, відбувся політичний конфлікт між політичними силами країни, який на зламі 2013-2014 набув критичного стану, що призвело до політичної та економічної кризи в країні.

Причинами політичної кризи в Україні були декілька факторів, що спровокували конфлікт між правлячою політичною силою, опозицією та громадянами, які стали, на початку, на підтримку кожної з політичних сил, а потім і третьою стороною конфлікту. Основною вимогою урегулювання конфлікту є налагодження трьохсторонньої взаємодії між представниками керуючої політичної сили, опозиції та інститутів громадянського суспільства.

Першопричиною зародження кризи став неоднозначний політичний курс розвитку держави, який реалізовувала влада впродовж останніх декількох років і був суцільно спрямований на встановлення та розвиток політико-економічних відносин з Європейським союзом, чим мало слугувати підписання Угоди про асоціацію, проте напередодні підписання Угоди у листопаді 2013, різко змінився з такого, що став не відповідати можливостям та потребам України, як було заявлено Прем'єр-міністром України. Одразу після цієї заяви, курс країни був кардинально змінений через підписання ряду угод між Україною, у особі Президента Віктора Януковича, та Росією, зокрема угоди Про поставки товарів за виробничою кооперацією на 2013-2014, та надання мільярдного кредиту для стабілізації економічного стану держави.

Щодо основи правових відносин між Україною та ЄС, то 14 червня 1994 було підписано Угоду про партнерство та співробітництво  (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала  співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Крім того, укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС. Відносини між Україною та ЄС скеровуються Європейською політикою сусідства, у рамках якої у 2009 році ЄС започаткував ініціативу «Східне партнерство» - східний вимір Європейської політики сусідства, націлений на істотне підвищення рівня відносин із шістьма східними сусідами.

Цей курс внутрішньої та зовнішньої політики держави був поставлений під загрозу, через Розпорядження уряду «Питання укладання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами – членами, з іншої сторони» від 21 листопада 2013 року. Рівно за тиждень 28 листопада 2013 Грузія та Молдова на 3-му саміті ЄС «Східне партнерство» у Вільнюсі зробили чергові кроки у співпраці з ЄС, натомість Угода про асоціацію між Україною та ЄС не була підписана. В офіційній версії влади говориться про економічні ризики, пов'язані зі скороченням товарообігу зі східними сусідами України, та про "вимушену паузу" в євроінтеграції. Конкурентним у відношенні до зближення України з ЄС є проект Митного Союзу з РФ, Казахстаном і Білоруссю, хоча у раптовому повороті політики Президента України західні політики вбачають вплив або тиск Москви.

Також є інші причини, які загострили стосунки уряду й народу, до яких входить Законопроект про лікування ув'язнених закордоном, який має безпосередній зв'язок із ув’язненням екс-прем'єра Ю.Тимошенко; геополітична та економічна зацікавленість країн західної Європи, Америки, та східних сусідів, а саме Росії, країн пострадянського простору учасників Митного Союзу, де кожен із сторін висуває вимоги, що спричиняє певний тиск на встановлення стосунків з країнами-конкурентами.

Спроби влади силою припинити протести прихильників євроінтеграції також підлягли обговоренню як зі сторони Європейського парламенту, який засудив такі дії в спеціальній резолюцією, США та чиновників ЄС, які припустили застосування санкцій проти української влади, так і зі сторони Росії, яка засуджує втручання країн ЄС та США в процес визначення зовнішньої політики України.

Одним із найважливіших чинників громадянського спротиву є самовизначення владою прийняття кардинальних рішень щодо майбутнього України, й відсутність  пошуку спільної та взаємної згоди між владою та народом щодо визначення основного політичного курсу як стратегії розвитку держави, а потім погодження тактичних кроків здійснення визначеної політики.

Рівень взаємної відповідальності держави і громадськості є одним із показників  демократизації  суспільства та якості підготовки й реалізації політико-управлінських рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування з важливих питань державного і суспільного життя, сприяння суспільно-економічному розвитку держави, реалізації та захисту  прав  і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Одним із перших кроків у побудові двостороннього діалогу, який передбачав би прямі та зворотні зв’язки, та сприяв розбудові громадянського суспільства було створення консультативно-дорадчих органів, які можуть формуватися та діяти при органах державної влади з метою забезпечення права  громадськості приймати участь у формуванні та реалізації державної політики. Дані органи було створено на всіх рівнях влади, зокрема при центральних органах виконавчої влади, діяльність яких носить характер загальнонаціонального значення.

Сьогодні взаємодія центральних органів державної влади та громадськості у контексті проведення консультацій з громадськістю через консультативно-дорадчі органи та загального, рівного виборчого права і здійснення цього права у процедурах референдумів, публічних обговорень тощо має розвиватися, а інформаційна політика уряду має ставати більш відкритою, що буде не тільки сприяти зниженню рівня незадоволеності громадян у виборі того чи іншого зовнішнього та внутрішнього курсу розвитку, й призведе до стабілізації відносин влада-громада.

Щодо поняття інформаційної політики, то у Законі України "Про інформацію" державна інформаційна політика визначається як сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з одержання, використання, поширення та зберігання інформації. У "Концепції національної інформаційної політики України" під національною інформаційною політикою розглядається "стратегія, напрями і завдання держави у сфері збирання, зберігання, використання та поширення інформації та інформаційних ресурсів у суспільстві". Головним напрямом і способом здійснення державної інформаційної політики згідно із Законом України "Про інформацію" є забезпечення доступу громадянам до інформації.

Висновки: на сьогоднішній день політична та економічна ситуація в Україні є критичною через конфлікт інтересів політичних сил та неузгодженість політичного курсу держави з громадянами України.

Виклики, які стоять перед Україною полягають у тому:

-  чи зможе держава досягти єдиного спільного рішення щодо стабілізації внутрішнього політичного стану, шляхом трьохсторонніх переговорів між владою, опозицією та громадою, 

- чи буде держава забезпечувати громадянам право волевиявлення шляхом проведення ряду консультативних заходів, за результатами яких буде встановлено єдиний курс політико-економічного розвитку країни;

- чи набуде державна політика відкритості, прозорості через забезпечення доступу громадян до інформації загальнодержавного значення.

Список використаних джерел:

1.    Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін. ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. – 820 с.

2.    Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1996. - №: 3 (8). - С. 750 

3.    Постанова Кабінету Міністрів України  996 "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики". – 2010.

4.    Почепцов Г. Інформаційна політика: навч. посіб. / Г. Почепцов, С. Чукут ; Українська Академія держ. управління при Президентові України. - К. : Видавництво УАДУ, 2002.

5.     Шаптала Н.К., Задорожня Г.В. Конституційне право України. 2012. – 472 с.