Тематичний напрям 5.
Конкурентоспроможність підприємств та галузей в Україні:
реалії, проблеми, перспективи
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
ТЕХНІКИ І ТЕХНОЛГІЙ ВИДОБУВАННЯ ВУГІЛЛЯ У СВІТІ
Драчук Юрій Захарович
доктор економічних
наук, старший науковий співробітник,
провідний науковий
співробітник відділу проблем
перспективного
розвитку паливно-енергетичного комплексу
Інституту економіки промисловості НАН
України,
м. Донецьк, Україна
Косарєв Василь Васильович
заступник
директора департаменту стратегії
і
організації взаємодії з машинобудівними
підприємствами
ПрАТ «ДМЗ»,
м.
Донецьк, Україна
Трушкіна
Наталія Валеріївна
молодший науковий співробітник відділу
проблем
перспективного
розвитку паливно-енергетичного комплексу
Інституту економіки промисловості НАН
України
м.
Донецьк, Україна
Дослідження виконано в рамках НДР ІЕП НАН України
«Розвиток інституціонального середовища промислового виробництва з урахуванням
галузевої специфіки» (№ держреєстрації 0113U004371).
У динаміці загальносвітового видобутку
вугілля можна виділити дві протилежні тенденції. З одного боку, це зростання
обсягів вугледобування в країнах Азіатсько-тихоокеанського регіону (Китай,
Індія, Індонезія, Австралія), а також в Південно-Африканській Республіці та
Колумбії. З другого боку, – спад обсягів вуглевидобування в країнах Європи
(Великобританія, Німеччина, Польща, Україна, Чехія).
За оцінками Робочої групи по вугіллю
Комітету з енергетики ЄЕК ООН вугілля забезпечує приблизно 27% всього світового
виробництва енергії. Ще вище значення вугілля в електроенергетиці. З
використанням вугілля в світі виробляється приблизно 44% всієї електроенергії,
зокрема в країнах Європи – 42%. У багатьох країнах значення вугілля для
електроенергетики ще вище: у Польщі – 95%, Південній Африці – 93%, Китаї – 79%,
Австралії – 77%, Казахстані – 70%, Індії – 68%, США й Німеччині – 51%.
Згідно з прогнозом міністерства
енергетики США, споживання первинних енергоносіїв в світі до 2020 року зросте в
порівнянні з нинішнім рівнем на 65%. Міжнародні експерти не чекають істотного
зниження ролі вугілля як одного з найважливіших енергоносіїв. Провідними
споживачами вугілля в світі в 2020 році, як і раніше, залишаться Китай і Індія.
На частку Китаю і Індії припадатиме 33% приросту світового енергоспоживання і
90% збільшення використання вугілля в світі [1; 2; 3].
У Європі посилення екологічних
нормативів, зростання конкуренції з боку природного газу й виключення
нерентабельних вугледобувних потужностей обмежуватимуть споживання вугілля.
Проте очікуваний спад споживання в Європі торкнеться перш за все вугілля
національного виробництва.
Слід також мати на увазі, що
збільшення видобутку вугілля, запаси якого досить великі та порівняно легко
доступні, без використання новітніх технологій пов’язано з невиправданим
ризиком для клімату Землі. Все більшого значення набуває рівень техніки,
технологій для видобування вугілля, оскільки дозволяє підвищити продуктивність
і поліпшити умови праці, підвищити її безпеку.
Вугільна промисловість України є
однією з найбільш консервативних галузей. До цього часу основним напрямом її
розвитку залишаються технологічні рішення усунення «вузьких місць», тобто
екстенсивний розвиток окремих елементів технології та техніки. Тому слід чітко
визначити стратегічні напрями й тактичні задачі в одній із самих старих і
складних галузей технічної діяльності людини – в гірничій промисловості.
При цьому, безумовно, слід врахувати існуючий світовий досвід створення та
впровадження нової гірничої техніки та технологій.
Інтенсивна експлуатація надр ставить
проблему розвитку комплексного їх освоєння і розробку ресурсозберігаючих
технологій, що дозволяють економити мінеральні ресурси при одночасному зниженні
трудових, енергетичних і економічних витрат.
Технології підземного спалювання і
підземної газифікації вугілля (ПСВ і ПГВ), що розробляються в даний час у Росії, США і країнах ЄС,
спрямовані на поліпшення екологічних показників розробки вугільних родовищ,
тому що одночасно зі зменшенням викидів пилу, сірчистого ангідриду й окислів
азоту не витягаються на поверхню важкі метали (миш’як, ванадій, свинець, ртуть
і нікель), надлишкова концентрація яких у навколишньому середовищі приводить до
«кислотних дощів», отруєнь, важких спадкоємних захворювань. До того ж ПСВ і ПГВ
виключають викиди радіоактивних речовин, в той час як протягом усього часу
експлуатації в наземних умовах вугільна ТЕС викидає в атмосферу тонни
радіонуклідів.
Але підняти технічний рівень шахт без
відповідних інвестицій неможливо. Досвід країн з ринковою економікою, зокрема
Росії, показує, що в умовах ринку заходи з підтримки інноваційних підприємств і
стимулювання інноваційних процесів, процесів передачі технологій впливають на
підвищення інноваційної активності підприємств і, як наслідок, на підвищення їх
конкурентоспроможності.
Головним винуватцем багатьох аварій на
шахтах є метан. Для того, щоб запобігти нещасним випадкам, вуглевидобувні
компанії вкладають значні кошти на
переоснащення устаткування. Але метан може приносити користь, бо здатний обігрівати
приміщення та після очистки й ущільнення замінювати бензин для автомобілів.
Спектр застосування метану набагато ширше, але навіть ці дві функції змінюють
уявлення про нього.
У даний час у вугільній промисловості
провідних вугледобувних країн світу посилюються процеси концентрації
виробництва, зростає продуктивність праці, підвищується якість, потужність і
надійність устаткування, все більше забезпечується безперебійність виробничих
процесів, покращуються умови праці й техніки безпеки (останнє особливо
актуально на фоні постійного збільшення глибини розробки родовищ).
Продовжується технічне переоснащення вугільних підприємств, вдосконалення
існуючої та впровадження нової високопродуктивної техніки.
Таким чином, за світовими тенденціями
розвитку техніки і технології вугільного виробництва виявляється, що при формуванні концептуальних положень державної
політики України стосовно вугільної промисловості, спрямованої на підвищення її
ефективності та сталого функціонування в умовах відкритості національної
економік, доцільно враховувати досвід
країн з ринковою економікою.
Список
літератури:
1. Антипенко
Л.А. Современное состояние технологии и оборудования для обогащения углей /
Л.А. Антипенко, А.И. Петушков // Горная техника. – 2006 [Электронный ресурс]. –
Режим доступа: http://library.stroit.ru/articles/
ugolek/index.html. – Название с экрана.
2. Информационный
бюллетень № 7 // 65-ая сессия Стального Комитета ОЭСР «Глобальные рынки стали и
связанных с нею сырьевых материалов», Куала Лумпур, 15-16 декабря 2008 г .
[Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://sempr.ru/user/uploads/
inf_bul_7.doc. – Название с экрана.
3. Факторы
производства в мировом хозяйстве. Ресурсный потенциал современной цивилизации
// Мировая экономика – конспект лекций. – Тема 4 [Электронный ресурс]. –
Режим доступа: http://books.efaculty.kiev.ua/mek/
2/g4/3.html. – Название с экрана.
УДК 001.895: 341.229
ПРАВОВИЙ
АСПЕКТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КОСМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
Омельяненко
Віталій Анатолійович,
аспірант кафедри економічної теорії
Сумський державний університет
У статті розглянуто основні тенденції
розробки національного космічного законодавства та запропоновано механізми, що
дозволять підвищити ефективність його актуалізації з урахуванням технологічних
тенденцій.
В статье рассмотрены основные тенденции
разработки национального космического законодательства и предложены механизмы,
которые позволят повысить эффективность его актуализации с учетом
технологических тенденций.
The article deals with the main trends
of development of national space legislation and tells about the mechanisms
that will improve the efficiency of its actualization, taking into account
technological trends.
Постановка проблеми. Космічна галузь
значною мірою визначає довгостроковий економічний розвиток держави, виступає
каталізатором розробки та впровадження високих технологій, забезпечує
науково-технологічний рівень інших галузей. Сьогодні відбувається
переорієнтація ресурсів відповідних галузей промисловості на комерційні
можливості, розпочався процес трансформації космічної діяльності в напрямку
функціонування на підставі комерційних проектів, що сприяють міжнародній
інтеграції в умовах глобального ринку. При цьому нормативно-правове регулювання
космічної діяльності є ключовим елементом забезпечення стабільного розвитку
галузі. Ефективне законодавство дозволяє отримати певні переваги від
використання космічних технологій через зміцнення економіки, розвиток ринків,
створення робочих місць, підвищення рівня життя. Крім того, стимулююче
законодавство сприяє скороченню розриву у розвитку різних країн, підтримує
прогресивне міжнародне співробітництво в космічній сфері.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Фундаментальні
дослідження космічного права викладені у працях радянських та вітчизняних
вчених, зокрема С.С. Алексєєва, С.В. Бобровник, В.Г. Буткевича, Е.Г.
Василевської, В.С. Вещунова, В.Н. Денисова, А.І. Дмитрієва, Г.П. Жукова,
О.В. Зайчука, Р.А. Калюжного, М.І. Козюбри, Ю.М. Колосова, Н.Р. Малишевої, Ф.
Нозарі, Н.М. Оніщенко, О.С. Пірадова, П.М. Рабіновича, В.К. Райхера, О.І.
Рудєва, О.Ф. Скакун, Н.М. Шемшученка, Л.С. Явіча, О.В. Яковенка, Ц.А.
Ямпольської та інших авторів. Аналіз зазначених праць показав, що вони
спрямовані на міжнародний аспект правового регулювання космічної діяльності,
хоча в контексті забезпечення конкурентоздатності необхідно удосконалити в
першу чергу національний аспект. У цей час сугубо економічна космічна
діяльність значною мірою регламентується відповідним національним
законодавством, що, у свою чергу, орієнтується на космічне право, що
розвивається міжнародне.
Мета дослідження. Метою
дослідження є виявлення теоретичних закономірностей формування і розвитку
космічного права та розробка на цій основі наукових рекомендацій щодо
подальшого удосконалення правового регулювання цієї сфери в України.
Виклад основного матеріалу. Декларація
Тисячоріччя ООН, визнаючи важливий внесок космічної науки і техніки в
забезпечення добробуту людини, економічний, соціальний і культурний розвиток,
підтверджуючи загальну зацікавленість усього людства в досягненні прогресу в
області дослідження та використання космосу, проголосила стратегію рішення в
майбутньому ряду глобальних завдань, серед яких – використання космічної
техніки для забезпечення безпеки, розвитку і добробуту людини. Заходом щодо
вирішення поставленого завдання визначені іnter alіa створення і/або зміцнення
правових механізмів, що забезпечують належний розвиток космічної діяльності і
участь всіх зацікавлених секторів. Тим самим світове космічне співтовариство в
черговий раз підтвердило, що найбільш оперативне та ефективне вирішення глобальних
завдань досягається за допомогою правотворчості держав саме на національному, а
не міжнародному рівні.
Правовий
підкомітет Комітету ООН з космосу провів аналіз діючого космічного
законодавства країн світу в області космічної діяльності та виробив типову
схему майбутнього національного нормативно-правового регулювання нових
країн-учасниць космічної діяльності, що включає заходи стимулювання участі
приватного сектора в космічній діяльності, забезпечення свободи конкуренції на
внутрішньому та світовому космічному ринках за рахунок інноваційного
виробничого росту [15].
Розглянемо
розвиток національного законодавства, що регулює економічну космічну
діяльність. Договір з космосу 1967 р. встановлює відповідальність держави за
всю її національну космічну діяльність, у тому числі ту, котра здійснюється її
юридичними та фізичними особами. Така діяльність повинна проводитися з дозволу
та під постійним спостереженням відповідного держави-учасника Договору. На
практиці для регулювання національної космічної діяльності держави приймають
внутрішні законодавчі акти щодо ліцензування, страхування, експортного контролю
у даній області.
Аналіз
законодавчих джерел виявляє тенденцію "паралельної" (розвитку
комерційної космічної діяльності), а в деяких випадках "запізнілої"
розробки національного законодавства, необхідного для регулювання такої
діяльності. Зокрема , виникають ситуації, коли в юридичної особи, що стала
власником космічного об'єкта, може виникнути проблема через те, що в державі, у
якій вона зареєстрована, немає норм щодо сертифікації даного космічного
об'єкта. Своєчасне створення адекватної національно-законодавчої бази, що
відповідає міжнародному праву та новітнім технологічним тенденціям, в такому
контексті є вкрай необхідним для стабільного розвитку економічної діяльності в
космосі [3].
Наприклад,
в Росії було встановлено, що технічні регламенти та стандарти оновлюються вкрай
повільно. Стандарти, які відповідають передовим технологіям, становлять 25-30%
від загального числа, з яких оновлюються всього 3% у рік [13].
Національне
інноваційне законодавство включає норми Конституції України, Господарського
кодексу, Закону України "Про інноваційну діяльність", Закону України
"Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні",
Закону України "Про інвестиційну діяльність", Закону України
"Про наукову і науково-технічну діяльність", Закону України "Про
спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" та інших
нормативно-правових актів, які визначають правові, економічні та організаційні
засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлюють
форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямовані на підтримку
розвитку економіки України інноваційним шляхом. Також діє ряд актів, що
регулюють космічну галузь. Проте основна проблема при виборі нової стратегії
розвитку галузі полягає в пошуку прийнятного компромісу між обсягами
використання наявного науково-технічного та промислового потенціалу та
необхідністю забезпечення подальшої конкурентоздатності [11].
Андрушко
І.П. [1] відзначає, що на сучасному етапі космічне право знаходиться на новій
стадії свого розвитку, що потребує суттєвого реформування. Його необхідність
обумовлена тим, що космічне право здебільшого формувалося у період „холодної
війни”, коли космічна діяльність носила переважно військовий характер та
здійснення у цій сфері підприємницької діяльності було практично неприпустимим
і не знаходило належної уваги в правовій системі держави.
Правове
регулювання космічної діяльності у період його становлення (радянський період)
виконувало в основному завдання забезпечення глобального військового панування
держави у космічній сфері та обмеження доступу приватного сектору (національних
неурядових юридичних осіб) до космічної діяльності. Така ж тенденція зберігалась
у визначенні завдань регулювання діяльності у космічній сфері і в законодавстві
України до останнього часу. Відставання розвитку космічного права від потреб
практичної діяльності у цій сфері, від рівня розвитку космічної науки і техніки
негативно позначається на характері космічно-правових відносин та організації
майже усіх видів діяльності з дослідження і використання космічного простору.
Комерціалізація
космічної діяльності вимагає правового врегулювання низки проблем, серед яких –
визначення правового статусу нових суб’єктів, «модернізація» норм міжнародного
космічного права, прийняття державами національного космічного законодавства,
гармонізація національних космічних законодавств як між собою, так і з
міжнародним космічним правом.
Законодавче,
а більш коректно – нормативно-правове регулювання космічної діяльності є
ключовим елементом забезпечення стабільного розвитку космонавтики. У США перший
закон про космічну діяльність був прийнятий у рік запуску першого
американського супутника й з невеликими виправленнями діє дотепер. Національні
закони, що регулюють різні аспекти космічної діяльності, прийняті також в
Англії, Швеції, Італії, Японії.
У
СРСР законодавче регулювання космічної діяльності практично було відсутнє.
Управління космічною діяльністю здійснювалося твердим адмініструванням,
прийняттям рішень і введенням правил вищими інстанціями. Із прийняттям у СРСР
закону про підприємства така практика стала непридатною і система управління
космічною діяльністю стала на очах розпадатися. Останній удар діюча в той час
система одержала в серпні 1991 р. Тоді були ліквідовані ЦК КПРС, Державна
комісія Кабінету міністрів СРСР з воєнно-промислових питань (ВПК) і Мінобщемаш,
тобто вся управлінська вертикаль. У відсутності якого-небудь законодавчого
регулювання таке положення швидко привела б до згортання всієї космічної
програми.
Сьогодні
за характером та змістом в інноваційному законодавстві можна виділити три групи
нормативно-правових актів [4; 5]:
1)
базова категорія – створення та удосконалення законодавчої основи інноваційної
діяльності (закріплення правового положення учасників інноваційної діяльності,
визначення їх прав, обов'язків і відповідальності; визначення статики та
динаміки інноваційних правовідносин і т.п.);
2)
заходи прямого фінансування інноваційної діяльності (фінансова підтримка
інноваційних проектів у рамках різних цільових програм і т.п.);
3)
заходи непрямого фінансування інноваційної діяльності (різні податкові пільги
та преференції; занижені ставки по кредитах тощо);
4)
заходи організаційного характеру (формування інноваційної інфраструктури;
забезпечення ринку збуту за рахунок формування державних замовлень на
інноваційну продукцію; залучення іноземних інвесторів; розподіл, закріплення та
охорона прав на результати інноваційної діяльності і т.п.).
По
першим двох групах регулятивна функція права обмежується переважно вирішенням
структурних питань – побудовою системи органів управління, визначенням їх
компетенції, прав та обов'язків окремих підрозділів. У третій групі в проблемі
правового регулювання інноваційного процесу більша роль приділяється правовому
режиму процесів організації, фінансування, стимулювання та планування
інноваційного процесу та впровадження його результатів у виробництво, а також
просування нововведень на ринок.
Разом
з тим в інноваційному законодавстві є істотні пробіли, багато
нормативно-правових актів вимагають доповнень, доробки та уточнення. Наявні
недоліки в значній мірі знижують дієвість інноваційного законодавства і як
наслідок – ефективність інноваційного механізму в цілому. Для усунення цих
недоліків необхідні насамперед розробка
та прийняття ряду спеціальних законодавчих і нормативних актів про:
-
інноваційну та інвестиційну діяльність (кодекси);
-
приватний (недержавний) сектор науки та його статус;
-
інтелектуальну власність;
-
морально-психологічні форми та методи впливу на інноваційну діяльність.
Сьогодні
розширення масштабів діяльності в космосі вимагає зміни міжнародного та
внутрішньодержавного законодавств, що регулюють космічну діяльність, по
наступних напрямках:
-
відповідальність і юрисдикція;
-
вплив комерціалізації і приватизації космічної діяльності на державний сектор
послуг у цій області;
-
захист прав та інтересів відносно космічних об'єктів і космічних апаратів: прав
інтелектуальної власності і питань трансферу технологій;
-
питання державної приналежності космічних літальних апаратів;
-
захист навколишнього середовища в тих випадках, коли приватні структури за
станом на теперішній час не несуть за заподіяну шкоду прямої відповідальності.
З
широкого арсеналу заходів, вироблених у цій області світовою практикою,
необхідно вибрати найбільш адекватні нинішньої ситуації та вітчизняній
специфіці. Найбільш часто використовуються три основних методи: податкове
стимулювання, стимулювання через амортизаційну політику (не як частину
податкової політики, а в якості самостійного механізму), прямі бюджетні дотації
компаніям, що освоюють нові види продукції.
Проте
у випадку високих технологій та комплексних галузей необхідно застосовувати
комплексний інструментарій випереджального характеру.
Якість
державного управління багато в чому визначається досконалістю законодавчого
забезпечення. Управління можливо двома способами: за допомогою директивних
вказівок або за допомогою нормативних актів. Під час відсутності законодавчої
бази (або при її недосконалості) з ростом обсягу і складності галузі верхні
рівні керуючої системи перестають справлятися інформацією знизу та втрачають
контроль над станом речей [12].
Аналіз
досвіду країн з ринковою економікою показує, що висока інноваційна активність
економіки у високотехнологічних сферах забезпечується провідною роллю держави
на науково-технічному ринку, у визначенні національних пріоритетів й активним
впливом держави на процес інноваційного розвитку через систему стимулювання.
Національний
контекст інноваційного питання варто розглядати в межах категорії національної
безпеки. Традиційно головними складовими національної безпеки держави
вважається сукупність воєнної, економічної, екологічної, а також безпеки від
впливу факторів надзвичайних ситуацій. Багаторічний світовий досвід практичної
космічної діяльності свідчить про вирішальне значення космічних технологій в
галузі виконання перелічених задач підвищення рівня безпеки держави.
До
факторів, що виправдують втручання держави в економічне життя, належать
наявність "провалів ринку" та необхідність стимулювання
науково-технічного прогресу. В результаті в якості інструментів "примусу
до інновацій" можна назвати антимонопольне регулювання; умови
ліцензування; право на одержання державної підтримки; локалізацію виробництва
ТНК; завдання для держкомпаній; цільові позики; прямий і непрямий політичний
тиск; «вирощування національних чемпіонів»; технічне регулювання і технологічні
коридори. В якості нового інструмента для управління галузевим розвитком ми
пропонуємо використовувати саме технологічні коридори, які дозволяють
забезпечити саме ефективність управління
– поставити цілі та терміни їх виконання.
Технологічні
коридори представляють собою перелік обов'язкових вимог та обмежень,
пропонованих до технічних параметрів застосовуваних технологій, споживчої
продукції та послуг, що встановлений державою, з розбивкою по роках і
наростанням їх вимог надалі. Мова йде не просто про технічні регламенти та
стандарти, а про вибудовування цих регламентів у систему, ланцюжок
взаємозалежних обмежень, спрямованих на зміну технологічного рівня відповідної
галузі. Запроваджуючи такі стандарти, держава не лише знижує енергоємність
вітчизняної економіки та піклується про здоров'я громадян, але й стимулює
виробників звертатися до розробників нових технологій та формує потужний
довгостроковий попит на їх послуги.
Досвід
ЄС показує, що реалізація концепції інноваційної економіки – це не тільки
ефективний спосіб управління національним інноваційним процесом (технологічні
коридори) за рахунок створення нових стандартів, процедур сертифікації, але й
серйозний стимул для технологічного відновлення ряду технологічно просунутих
галузей, що володіють до того ж у потенціалі більшим мультиплікативним ефектом.
Досить згадати, що серйозний імпульс розвитку авіабудівельної галузі в Європі
був прямо пов'язаний зі створенням технологічних коридорів для зниження шуму
двигунами літаків.
У
випадку космічної галузі трансфер високих технологій у народне господарство
України здійснюється нами по двох широкомасштабних напрямках:
1)
вирішення
складних прикладних проблем нашої економіки на основі використання космічних
технологій ДЗЗ, телекомунікацій і т.п.
2)
передачі
конкретних прикладних технологій як нових способів і засобів виробництва
(полімерні композиційні матеріали та інтегральні конструкції на їхній основі,
високоміцні алюмінієві і титанові сплави, нові методи зварювання та
неруйнівного контролю, плазменно-хімічна мікроелектроніка), а також створення
високотехнологічної цивільної продукції на основі промислових машинобудівних
космічних технологій.
Недоліки
діючої системи технічного регулювання полягають в наступному:
-
сьогодні технічні регламенти і стандарти приймаються у відриві від інших
заходів, що стимулюють технологічний розвиток;
-
вони в більшості випадків усього лише фіксують досягнутий рівень технічного
розвитку (причому, на рівні мінімальних вимог);
- у
них не фіксуються тимчасові рамки (етапи) жорсткості вимог.
Тому
необхідно створити систему управління технологічним розвитком, що дозволяє
формувати технологічні коридори по кожній галузі (напрямку). До заходів, що
забезпечують виконання встановлених обмежень, требу віднести інформаційну
пропаганду, пільги і субсидії, зниження мит, стимулювання конкуренції, пряме
співфінансування НДДКР і інвестиційних проектів, політику держзакупівель,
адміністративні санкції, заборону на використання застарілих технологій.
В
2005 р. три базових організації загальноєвропейської системи стандартів (CEN,
CENELEC й ETSІ) почали здійснення нової довгострокової стратегічної програми
(ініціативи), т.зв. FLES (Future Landscape of Standardіzatіon). В 2009 р. у
рамках цієї програми створений спеціальний департамент розвитку інновацій і
бізнесу (Іnnovatіon and Busіness Development Department), основне завдання
якого полягає в динамічному відстеженні нових технологічних можливостей і
розробці проектних пропозицій у ряді критичних нових галузей. В 2010 р.
опубліковано офіційну доповідь Експертної групи з оцінки європейської системи
стандартизації (групи EXPRESS) "Стандартизація для конкурентоздатної та
інноваційної Європи: бачення 2020". У ньому відзначено, що центральним
аспектом взаємодії між процесами стандартизації та інновації є трансфер
результатів НДДКР у нові технологічні стандарти наступне використання ринком
результатів цієї стандартизації.
Найбільш
масштабний і довгостроковий ефект у справі створення енергозберігаючої
економіки пов'язаний із впровадженням нових стандартів. По-перше, забезпечити
енергоефективність будинку дешевше й простіше на етапі проектування та розробки
. По-друге, без попиту на нові матеріали й технології не вдасться запустити
інноваційний цикл, що самопідтримується, у цій сфері.
Запровадити
нові стандарти в дію одномоментно неможливо – необхідний перехідний період
(технологічні коридори), і найважливішу роль на цьому відрізку повинні зіграти
пілотні проекти в області енергоефективних міських господарств. Бізнес і
споживачі повинні переконатися, що нові технології вигідніше, чистіше, дешевше
(у довгостроковому масштабі), а фахівці обкатати свої розробки в
"польових" умовах.
На рис. 1 наведено схему розвитку галузі
на основі технологічного коридору.
Як
відзначалося вище, космічне право є передусім міжнародним виходячи з характеру
потенційних ризиків. Так в 1992 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Принципи,
що стосуються використання ядерних джерел енергії в космічному просторі.
Приводом для їхньої розробки послужила аварія радянського штучного супутника
Землі "Космос-954", в результаті чого в 1978 році відбулося
радіоактивне зараження північної частини території Канади. Цей документ виходить
із практичної доцільності використання ядерних джерел енергії на борті
космічних об'єктів. При цьому держави повинні докладати зусиль для захисту
людей і біосфери від радіологічних небезпек. Ядерні джерела енергії можуть
використовуватися в ході міжпланетних польотів і на досить високих орбітах, а
на низьких навколоземних орбітах – за умови зберігання відпрацьованих об'єктів
на високих орбітах.
Механізм
технологічного коридору набуває особливої актуальності при реалізації механізму залучення приватного капіталу до
виконання державних програм розвитку космічної діяльності та при створенні
нормативно-правової бази щодо особливостей державно-приватного партнерства у
сфері космічної діяльності з визначенням мотиваційних критеріїв фінансування
приватним сектором державних космічних програм.
Ефективна
уніфікація космічного права з світовим технологічним рівнем може здійснюватися
за допомогою зближення національних правових систем на трьох рівнях:
1)
уніфікація, за допомогою створення єдиних норм і правил регулювання космічної
діяльності через міжнародні організації загальної та спеціальної компетенції;
2)
уніфікація, за допомогою створення державами учасниками єдиних норм і правил
регулювання космічної діяльності в рамках юрисдикції окремих регіональних і
субрегіональних інтеграційних об'єднань;
3)
уніфікація за допомогою створення міжнародного
регулювання космічної діяльності, як сукупності норм в рамках
двостороннього співробітництва.
Висновки та перспективи подальших
досліджень. Загальновизнано,
що рівень космічної діяльності є на даний момент важливим індикатором
можливості країни забезпечити високотехнологічний розвиток економіки. Саме
правове забезпечення стимулювання інноваційної діяльності є базовим аспектом
проблеми, тому без створення консолідованої законодавчої бази неможливе
встановлення налагодженої системи економічних та організаційних заходів,
спрямованих на її підтримку. Правове забезпечення ефективного використання
результатів космічної діяльності в соціально-економічному та інноваційному
розвитку повинне стати об'єктом постійної уваги з метою його актуалізації.
Особливість проблеми правового забезпечення полягає в тому, що досягнення
поставлених стратегічних цілей космічної діяльності здійснюється в умовах
об'єктивних ресурсних обмежень. Космічна діяльність вимагає спеціального
нормативно-правового регулювання. Це в першу чергу визначається необхідністю
приведення законодавства у відповідність з міжнародним космічним правом,
особливим правовим статусом космічних об'єктів і космічного простору. Іншим
специфічним завданням права є необхідність законодавчого оформлення в цілому
позитивно-мотиваційного відношення до космонавтики в суспільстві.
Список використаної літератури:
1.
Андрушко І.П. Космічне право: поняття та зміст: Автореф. дис...
канд. юрид. наук: 12.00.01 / Андрушко І.П.; Інститут держави і права ім. В.М.
Корецького. – К., 2006. – 19 с.
2.
Бодин Н.Б. Правовое обеспечение инновационного развития
космической деятельности (западный опыт и традиции востока) / Н.Б. Бодин, О.А.
Волынская // Российский внешнеэкономический вестник. – 2012. – № 1. – С. 72–80.
3.
Вылегжанин, А. Космос в международно-правовом контексте / А.
Вылегжанин, М. Юзбашян // Международные процессы. – 2011. – Т. 9, № 3 (27): –
С. 18-30.
4.
Кардаш И.Н. Проблемы правового обеспечения вопросов стимулирования
и поддержки инновационной деятельности в РФ [Электронный ресурс] / И.Н. Кардаш
// Теория и практика общественного развития
– 2013. – № 3. – Режим доступа: http://www.teoria-practica.ru/-3-2013/law/kardash.pdf.
5.
Квеско Р.Б. Инновационный менеджмент / Р.Б. Квеско, С.Б. Квеско. –
Томск: Изд-во Томского политехнического университета, 2009. – 160 с.
6.
Концепція космічної діяльності в Україні в 1998–2012 pp. – К.:
НКАУ, 1997. – 40 с.
7.
Концепція реалізації державної політики у сфері космічної
діяльності на період до 2032 року. – К.: НКАУ, 2012. – 50 с.
8.
Костенко М.А. Правовые основы инновационной деятельности. –
Таганрог: Изд-во ТТИ ЮФУ, 2012. – 72 с.
9.
Кулагин А.С. О стимулировании инновационной деятельности / А.С.
Кулагин, Л.И. Леонтьев // Недвижимость и инвестиции. Правовое
регулирование. – 2002. – №1 (10). – С. 17–21.
10.
Медовников Д.С. Технологические коридоры в производстве
потребительской продукции и услуг / Д.С. Медовников, C.Д. Розмирович //
Форсайт. – 2011. – Т. 5. № 1. – С. 26–39.
11.
Моисеев И. Нормативно-правовое регулирование космической
деятельности в России // Новости космонавтики. – 1998. – №3 (170). – С. 26.
12.
Моисеев И.М. Развитие космической отрасли России: основные
стратегии / И.М. Моисеев // Земля из космоса . – 2012. – Выпуск 13. – С.
7–14.
13.
Охапкин И.А. Нет стандарта в своем отечестве // Наука и технологии
РФ. – 2010. Режим доступу:
http://www.strf.ru/innovation.aspx?CatalogId=223&d_ no=28679.
14.
Юзбашян М.Р. Развитие космического законодательства государств /
М.Р. Юзбашян // Пространство закона (TERRA LAW). – 2013. – №2. – Режим доступу:
http://law-journal.info/2013/05/012/
15.
Draft
Report of the Working Group on National Legislation Relevant to the Peaceful
Exploration and Use of Outer Space. Committee on the Peaceful Uses of Outer
Space, Legal Subcommittee. Fiftieth session. Vienna, 28 March-8 April 2011.
Немає коментарів:
Дописати коментар